Підводний газопровід, збудований до Олімпіади 2014 року, оголює системні слабкі місця російської економіки

За останні два десятиліття росія вклала сотні мільярдів доларів у великі інфраструктурні проєкти – від «Північних потоків» до олімпійських об’єктів на півдні країни. Але їхня «місія» – не стільки працювати на економіку, скільки слугувати внутрішній легітимізації режиму та перерозподілу бюджетних потоків у вузьких групах.

Газопровід «Джубга-Лазаревське-Сочі» – показовий приклад такого підходу: високовартісна й технологічно складна магістраль, реалізована без належної уваги до тривалої стійкості. Проєкт подавався кремлем як «газовий символ» успіху Олімпіади в Сочі та доказ технічної спроможності росії реалізовувати масштабні та «доленосні» задуми. Насправді він показує інше: готовність вкладати мільярди в картинку, але економити на безпеці.

Підводна магістраль, прокладена вздовж чорноморського узбережжя без заглиблення в ґрунт і належного фізичного захисту, перетворилася на точку підвищеного ризику. У контексті повномасштабної війни проти України, санкцій та мілітаризації Чорного моря цей кейс важливий для розуміння російського підходу до експлуатації критичної інфраструктури.

Що таке газопровід «Джубга-Сочі» та навіщо його будували

Це підводна магістраль завдовжки понад 170 км із пропускною спроможністю до 4 млрд куб. м газу на рік і орієнтовною вартістю будівництва на рівні $1 млрд. Проєкт був прив’язаний до підготовки зимових Олімпійських ігор у Сочі 2014 року та декларувався як інструмент газифікації регіону, забезпечення надійного енергопостачання курортної зони і створення «сучасної інфраструктури» на півдні рф.

У внутрішньому дискурсі це не просто трубопровід, а символ – «як кремль, тільки газовий»: політичний і репутаційний актив, покликаний підкреслити технологічні можливості й ефективність влади. Отже, інструмент політичного піару було вбудовано в енергетичну систему. Але без відповідного безпекового контуру.

Технічний профіль: як виглядає «символ» на дні моря

За наявними даними, підводна ділянка газопроводу має такі ключові характеристики:

• траса прокладена на глибині орієнтовно 60-70 метрів;
• відстань від берегової лінії – приблизно 4,5 морської милі;
• рельєф дна – відносно рівний, без складних або «небезпечних» ділянок;
• діаметр труби – близько 53 см;
• використано бетонне покриття завтовшки до 8 см у поєднанні з шаром смоли;
• стики труб додатково обгорнуті поліпропіленовою плівкою невеликої товщини.

Принципова деталь: трубопровід прокладений по дну моря без створення захисної траншеї чи іншого суттєвого фізичного бар’єру.

Ключова вразливість: трубопровід не заглиблено в ґрунт. У технічних описах вказується, що небезпечні або складні для прокладання ділянки дна відсутні. Це спрощує будівництво та експлуатацію, але суттєво знижує стійкість до диверсій, техногенних інцидентів і воєнних ризиків.

---

Обслуговування магістралі здійснюється через мережу розподільних станцій на суходолі. Спеціальні безпекові заходи з боку росії на підводній ділянці фактично не застосовуються. Ідеться не про повну відсутність технічного контролю (телеметрія, тиск, витоки), а про брак комплексного підходу до фізичного захисту критичної інфраструктури під водою.

Що загрожує підводним газопроводам: світовий контекст і російська специфіка

Підводні газопроводи у світі розглядаються як елементи критичної інфраструктури з багатофакторним полем ризиків. Умовно їх можна поділити на кілька груп.

Природні та техногенні загрози. Це корозія, ерозія й зсуви ґрунту на дні, землетруси, підводні зсуви, контакт із затонулими об’єктами. Для довгих морських магістралей небезпеку також становлять повільні деградаційні процеси, які роками знижують міцність конструкції. У нормальних режимах управління такими об’єктами це враховується через регулярні інспекції, модернізацію покриття, локальне посилення захисту окремих ділянок.

Інциденти, пов’язані із судноплавством і рибальством. Якорі, тралення, неконтрольоване використання важкого обладнання на дні моря здатні пошкоджувати трубопроводи навіть без умислу. Для зменшення ризиків застосовують обмеження судноплавства, буферні зони, спеціальні правила для тралення та моніторинг переміщення суден уздовж траси.

Кібер- та інформаційні загрози. Сучасні газопроводи керуються системами диспетчерського управління й збору даних (SCADA), від яких залежить своєчасне виявлення витоків, падіння тиску, нештатних режимів. Атаки на такі системи можуть не «розірвати трубу» фізично, але здатні блокувати або спотворювати інформацію, затримуючи реакцію на інциденти та підвищуючи масштаби наслідків.

Воєнно-політичний вимір. Після інцидентів на «Північних потоках» у ЄС і НАТО підводні трубопроводи, кабелі зв’язку та енергетичні коридори стали розглядатися як потенційні цілі гібридних операцій і диверсій. Реакція включає посилення патрулювання, розвиток систем підводного спостереження, створення механізмів спільного моніторингу та швидкого оповіщення між державами.

На цьому тлі російський підхід до безпеки газопроводу «Джубга-Лазаревське-Сочі» виглядає архаїчно. Очевидні дві ключові проблеми:

• відсутність достатнього фізичного захисту на рівні базового проєктування – незаглиблена траса, мінімальні бар’єри;
• низька прозорість і слабкий інституційний контроль за станом об’єкта – суспільство та навіть регіональні еліти не мають інструментів, щоб оцінити, наскільки реально захищений цей «символ».

Окремим чинником вразливості газогону є спосіб, у який влада рф сприймає безпеку об’єкта. Трасу, що повністю проходить у межах російської акваторії Чорного моря, розглядають як таку, що нібито автоматично захищена статусом «внутрішніх вод». У цій логіці головним бар’єром від зовнішніх загроз виступає сам факт суверенного контролю над морським простором, а не конкретні інженерні чи організаційні рішення із захисту інфраструктури.

Унаслідок цього «Джубга-Сочі» де-факто експлуатується як суто внутрішній об’єкт: із базовим технічним моніторингом, але без розгортання повноцінних систем фізичної охорони, підводного спостереження та оперативного реагування на нетипову активність уздовж траси. Інвестиції в безпеку скеровуються насамперед на об’єкти, які кремль вважає більш чутливими з міжнародної точки зору – експортні коридори, військову інфраструктуру, транспортні вузли. Для внутрішнього морського газопроводу ставка робиться на політичну впевненість у відсутності загроз, що суперечить реальності гібридних конфліктів і зростаючої мілітаризації Чорного моря.

---

У результаті об’єкт із високим політичним навантаженням включено в середовище, де перелічені вище типи загроз існують, але державна політика безпеки не дотягує до сучасних стандартів. Це проблема не лише «Джубга-Лазаревське-Сочі», а всієї російської моделі управління критичною інфраструктурою.

Потенційне виведення з ладу як чинник регіональної нестабільності

За внутрішніми оцінками, пошкодження окремої ділянки підводного газогону на критичному відтинку може призвести до суттєвого зниження або повної зупинки транзиту газу через усю систему газорозподільних станцій, що живляться від цієї магістралі. Наслідки стосуються не лише самого Сочі як курорту, а й низки регіонів Краснодарського краю, для яких газопровід є важливою частиною енергетичного балансу.

Проєктна потужність газопроводу «Джубга-Лазаревське-Сочі» – близько 3,8 млрд куб. м на рік. Це ≈10,4 тис. куб. м на добу. Оптові ціни на газ для промислових/комунальних споживачів у росії зараз перебувають у діапазоні 6000-7000 руб за 1000 кубометрів (без ПДВ), залежно від регіону.

Якщо взяти цей діапазон, то максимальний прямий грошовий потік, який несе труба на повному завантаженні, та обсяг недоотриманої виручки (за обсягом газу) в разі її повної зупинки виглядають так: ≈62-73 млн руб. на добу або ≈1,9-2,2 млрд руб. на місяць. У доларовому еквіваленті відповідно ≈$0,7-0,9 млн на добу, ≈$20-25 млн на місяць.

Це верхня межа для сценарію, коли газогін працює близько до проєктної потужності, а оперативна можливість перекинути ті ж обсяги по інших маршрутах відсутня. Крім того обраховані лише прямі доходи від продажу газу, без урахування штрафів, соцнаслідків, аварійних закупівель альтернативного палива тощо.

На тлі економіки регіону, де валовий регіональний продукт Краснодарського краю оцінюється на рівні ≈3,5 трлн руб. на рік, місячні «газові» втрати в 1,9-2,2 млрд руб становлять близько 0,6-0,8% від місячного ВРП краю.

Тобто для економіки всього краю це не «колапс», але для «газпрому» та пов’язаних структур, які напряму фінансують війну в Україні, це мінус кілька мільярдів рублів виручки щомісячно. Для конкретних муніципалітетів, що зав’язані на цьому коридорі, наслідки від перебоїв можуть бути непропорційно болючими (опалення, туризм, комуналка).

І це без обрахування капвитрат на відновлення. Реальна сума капітальних збитків тут залежить від довжини ушкодженої ділянки, складності робіт, режиму санкцій, доступності техніки та підрядників, терміновості (екстрений ремонт завжди дорожчий).

Для росії, яка веде затяжну війну та перебуває під масштабними санкціями, будь-яке додаткове навантаження на регіональну енергетичну систему означає, окрім зростання внутрішніх витрат, потенційне посилення невдоволення на окремих територіях. Таким чином, інфраструктурний проєкт, покликаний зміцнити політичні позиції центру, у кризовій ситуації може стати чинником внутрішньої нестабільності.

Хто є бенефіціарами проєкту, а хто – «ризиконабувачами»

Нехтування безпекою газопроводу «Джубга-Сочі» відображає не технічну помилку, а характерну для російської системи конфігурацію інтересів, де розділено коло бенефіціарів і коло тих, хто несе ризики.

Підряд на будівництво газогону свого часу отримала фірма «Стройгазмонтаж». Її власник – Аркадій Ротенберг, давній соратник путіна. Контракт було укладено без конкурсу, а вартість проєкту зросла в кілька разів порівняно з попередніми оцінками: 2008 року «ПитерГаз Инжиниринг» оцінював необхідні інвестиції у 8-10 млрд руб., а наступного року «газпром» затвердив кошторис на 25 млрд руб., який надалі ще збільшився.

---

Загалом компанії, пов’язані з Ротенбергами, у 2007-2013 роках отримали 21 олімпійський підряд орієнтовною вартістю близько 229 млрд руб. Будівництво газопроводу «Джубга-Сочі» було одним із наймасштабніших серед них (32,6 млрд руб.).

Різниця між технічно обґрунтованою вартістю та фактичним кошторисом у таких проєктах фактично виконує функцію «премії за лояльність» для наближених до кремля бізнес-груп. Ці надприбутки зміцнюють фінансову базу режиму, який веде затяжну війну проти України: через податки, дивіденди, спеціальні програми та пряме бюджетне фінансування вони частково конвертуються в ресурс для підтримання воєнних витрат.

При цьому персональні ризики для ключових бенефіціарів мінімальні. У чинній політичній моделі якість виконання контрактів і дотримання безпекових стандартів не є визначальними критеріями відповідальності. У разі серйозного інциденту на газогоні ймовірним сценарієм є притягнення до відповідальності представників технічного нагляду, регіональних структур «газпрому» або середнього управлінського рівня, посилення регуляторних вимог та створення нових «комісій», але без дотичності до вузького кола політично значущих бенефіціарів.

Отже, газопровід «Джубга-Сочі» ілюструє типову для російського режиму конфігурацію:

• завищені інфраструктурні контракти формують фінансові надприбутки для наближених груп;
• реальні технічні та безпекові ризики перекладаються на населення та регіональну економіку;
• частина створеного таким чином ресурсу опосередковано спрямовується на підтримку воєнних спроможностей держави.

«Джубга-Сочі» на мапі російських вразливостей

Газопровід вписується в ширший ряд проєктів із подібною логікою.

-        Кримський міст, що поєднує транспортну логістику з символічною функцією «возз’єднання», показав свою вразливість до ударів і диверсій, попри колосальні витрати та політичну вагу.

-        «Північні потоки» будувалися як стратегічні магістралі для обходу України та посилення контролю рф над європейським газовим ринком, але в результаті стали об’єктом гучних інцидентів із підривами та політико-правовими скандалами.

-        Інші внутрішні проєкти – від гідротехнічних споруд до нафтопроводів – демонструють той самий патерн: складна інженерія плюс політичний піар, але без належного рівня ризик-менеджменту.

Висновки для України та партнерів

Для України цей кейс – інструмент розуміння логіки російського режиму в інфраструктурній політиці. росія готова інвестувати в проєкти з високим пропагандистським ефектом, системно недофінансовуючи їхній захист. Це потрібно враховувати при оцінці ризиків у Чорноморському регіоні та при розробці власної політики захисту критичної інфраструктури – наземної та підводної.

Для українських рішень це анти-приклад, але він же і демонструє основні «маяки» для подібних за масштабами проєктів:

• не економити на безпеці під час реалізації великих інфраструктурних проєктів;
• враховувати безпекові вимоги на етапі проєктування, а не постфактум;
• забезпечувати прозорість, інституційний контроль і незалежну експертизу.

Для європейських партнерів історія газогону нагадує, що російська енергосистема має внутрішні структурні вразливості й є ненадійною основою для довгострокової залежності. Підтримка України, диверсифікація джерел постачання та розвиток альтернативної енергетики в ЄС у такій оптиці не лише послаблюють рф, а і зменшують загальноєвропейські ризики.

Тому «Джубга-Сочі» – не просто труба на дні моря, а концентрований прояв російської моделі інфраструктурних рішень: дорогі проєкти з високим політичним навантаженням, побудовані ціною зневаги до безпеки. У результаті такі об’єкти стають точками довгострокової вразливості держави, яка їх створює.